Консультація для вихователів

"Сучасне заняття: формальні, змістові та

структурні ознаки"

Типи занять:

·    Індивідуальні (1-2 дитини)

·    Індивідуально-групові (до  8 дтей)  

·  Групові (до 15 дітей)

·   Фронтальні (вся група)

ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ ВИДІВ ЗАНЯТЬ:

Комбіноване заняття – складається із декількох частин ( як правило з двох). Зовсім не пов’язаних між собою. До кожної частини комбінованого заняття ставиться мета. Яка вирішується протягом всього заняття.

Домінантні заняття - будуються на основі комбінованого. Коли вихователь приділяє увагу одному питанню. Проблемі. Розділу. Тобто робить акцент на цьому виді діяльності з дітьми. Останні види діяльності є як додатковими. Домінантні заняття можуть мати тему та сюжет.

Принцип інтеграції - дає змогу забезпечити системність знань дітей. Їх зміст об'єднує різні галузі знань та види діяльності. До цієї групи віднесяться інтегровані та комплексні заняття.

Інтегроване заняття – засноване на процесі об’єднання окремих елементів навчання та виховання в єдину цілісну систему, серія занять спрямована на формування у дитини цілісного світосприймання. В інтегрованому занятті об’єднання відбувається з проникненням елементів однієї діяльності в іншу, тобто межі такого об’єднання розмиті. На такому занятті майже неможливо, принаймні дуже важко, відокремити один вид діяльності від іншого (спробуйте відділити математичний компонент від природознавчого та образотворчого, коли дитина викладає з семи паличок будиночок для жирафа чи змії.

 Ця діяльність характеризується єдністю, цільністю)

Оскільки в інтегрованому заняті поєднуються різні види діяльності та розширюється інформаційне поле, воно триваліше в часі за традиційне предметне заняття.

Так, у старшій групі його тривалість може становити 40-45 хвилин.

При цьому різноманітність способів навчання, регулярна зміна видів діяльності, емоційна насиченість заняття дають змогу зберегти високий рівень працездатності дітей і педагога. 

!!! Сигналом до закінчення заняття є зниження пізнавальної активності дітей, поява перших ознак втоми.

Комплексне заняття – складається з декількох взаємопов’язаних між собою частин, які підпорядковані одній меті, доповнюючи одна одну та складаючи єдине ціле. У комплексному занятті одна діяльність змінює іншу, і цей перехід відчутний: помалювали, тепер пограємо, а потім послухайте казку. Комплексне заняття нагадує багатошаровий пиріг, в якому кожен з прошарків залишається відокремленим.

!!!  Інтегроване чи комплексне заняття обов'язко­во тематичне, оскільки тема в такому занятті є стриж­нем, ключовою ідеєю, віссю, навколо якої об'єднуються різні види діяльності та різні галузі знань.

За ди­дактичними цілями:

·      заняття з формування нових знань

·      заняття із закріплення раніше засвоєних знань

· заняття з контролю якос­ті засвоєння знань, умінь, навичок або підсумкові.

 Навчально-ігровим є заняття, в якому для вирішення навчальних завдань (тобто навчання чогось) активно застосовують елементи ігрової діяльності. В основу такого заняття може бути покладено ігровий чи літературний сюжет, в який вплетені різноманітні навчально-розвивальні завдання, вправи, монологізовані фрагменти, через які вихователь повідомляє дітям про невідоме чи маловідоме.

Навчально-пізнавальне заняття за характером діяльності наближено до урочного типу, тобто спрямоване на виконання визначених програмою завдань. Аналіз теорії і практики сучасної дошкільної освіти дає змогу узагальнити досвід проведення навчально-пізнавальних завдань і виокремити заняття, побудовані на основі застосування дидактичного матеріалу (наприклад, дидактична гра; заняття із застосуванням дидактичної наочності), на основі художнього тексту (за мотивами казки, на матеріалі ігрового вірша тощо), та з елементами експериментування.

Сюжетно-ігрові заняття відрізняє наявність єдиної сюжетної лінії, що є стрижнем усього заняття та визначає його логіку. Ігрові елементи можуть бути представленими театралізацією, драматизацією, ігровими ситуаціями, рухливими, словесними іграми тощо. Сюжет заняття може бути підказаний змістом будь якого літературного чи фольклорного твору. Наприклад, за мотивами української казки «Рукавичка». Пригадавши сюжет відомої казки, діти під керівництвом вихователя створюють дошку оголошень у лісі, на якій розміщують оголошення про різні знахідки (можна розпочати  з тієї самої рукавички, яку звірі по черзі знаходили на галявинці та прагнули знайти її господаря). Оголошення для дошки можуть супроводжуватись малюнками, розрахунками (вказівками на кількість, величину, форму тощо). Педагог організує розігрування діалогових ситуацій (розмова телефоном, зустріч, допомога тощо).

Змістова спрямованість сюжету заняття може бути визначена будь-якою життєвою ситуацією, наприклад, відвідуванням крамниці (ярмарку, виставки, базару), святкуванням дня народження, мандрівкою, організацією роботи ательє, служби порятунку «911», бюро знахідок, підготовкою циркової вистави тощо.

Цей вид заняття має свої характерні особливості:

 По-перше, всі навчальні, розвивальні завдання вирішуються  у процесі розгортання сюжету, під час ігрової ситуації, тобто приховані від дітей, що дає змогу забезпечити високий рівень пізнавальної активності та інтересу протягом всього заняття.

По-друге, характерною є логічна структура, що складається з вступної частини — входження в сюжет, визначення загальної мети руху (дій, пошуку тощо), розподілу обов’язків та ролей; основної частини — власне розгортання ігрового сюжету, виконання дітьми відповідних дій; прикінцевої частини, в якій обов’язковим елементом є післядія, обговорення підсумків гри, складання карти, запису витрат, створення пам’ятного альбому чи щось інше. Сюжет передбачає застосування різних видів завдань, водночас дії дітей і вихователя у процесі виконання завдань не жорстко регламентовані, як у сценарному шоу-занятті. Сюжетне заняття вимагає облаштування середовища відповідно до задуму. Воно відображає величезну внутрішню спільну роботу дітей і дорослих, не розраховану лише не зовнішній ефект. Сюжетне заняття має вагомий розвивальний ефект й водночас дає дітям насолоду від спілкування, смислоутворюючої взаємодії. Проте вихователь не може планувати його часто.

Ігрове заняття також відрізняється своєю специфікою. Передусім зазначимо, що, попри безперечне, безумовне домінування ігрових елементів у заняттях як форми навчання дошкільників, більшість вихователів, коли йдеться про використання гри в навчальному процесі, забуває про єдність, цілісність її структури: задуму, ролей, сюжету, правил, дій, підсумків тощо, підпорядковує гру вирішенню навчальних завдань. І тоді ігрове заняття може стати заняттям з використанням ігрових елементів. заняття-гру можна побудовати на основі певного сюжету — ігрового. Окрім ігрового сюжету, це заняття повинно мати всі інші ознаки гри: ігрові ролі, ігрові правила, ігрові дії, підбиття підсумків гри. На відміну від попереднього виду, заняття-гра має тренінговий характер, діти вправляються у застосуванні тих чи інших способів дії, закріплюють, уточнюють чи поширюють набуті раніше знання.

!!! Якщо  в сюжетному занятті вихователь виступає ключовою фігурою, то в занятті-грі його роль — диригувати грою, допомагати дітям створювати та розгортати ігровий сюжет.

Наведемо приклад організації такого заняття «Збір на острів». Спонукаючи дітей до обговорення в першій частині гри списку необхідних речей, вихователь не заперечував проти тих речей, які в ситуації життя на острові вбачались зайвими (холодильник, ліжко, кашпо з кімнатною квіткою тощо). Пізніше, на наступних етапах гри, діти самі зрозуміли свої помилки та виправили їх.

 Заняття-змагання  не обов’язково має бути спортивного характеру. Це можуть бути інтелектуальні змагання — турнір знавців чи вікторина з будь-якої галузі знань. Це може бути художній конкурс, виставка, учасники якої демонструють свої художні таланти. Зауважимо, що, зважаючи на психологічні особливості дітей дошкільного віку, доцільність занять-змагань очевидна лише стосовно старших дошкільників, причому саме процес презентації досягнень, а не результат повинен домінувати.

Заняття-шоу - вид підсумкового, зразково показового заняття. Цей вид занять легко розпізнати навіть вже за типом запису, який нагадує сценарій: ведуча, Баба Палажка, Дідусь, Весна, перша дитина, друга дитина, грибок-мухомор, лісовик та ін. Для кожного визначено слова, які потрібно сказати, щоб витримати загальну сюжетну лінію. Це заняття для гостей, діти на ньому — глядачі. Відтак непередбачені дії дітей та інших учасників шоу не схвалюються, отже, одразу гасяться, випадковості унеможливлюються. Кожному відведено своє місце й роль від початку. Зазначимо, що заняття-шоу можна зарахувати до розряду розваг, оскільки воно насичене різноманітними сюрпризними моментами, концертними номерами.

Інколи в намаганні вразити глядачів, вихователі втрачають почуття міри, вносячи в репертуар заняття елементи дорослої культури. Таке заняття, справді, приносить дітям задоволення, от тільки розвивальний ефект його надзвичайно низький, та і часу і сил на його підготовку витрачається дуже багато. Заняття-шоу влаштовують під час презентації досвіду роботи, на жаль, саме цей вид занять обирає більшість вихователів для відкритих показів, адже на першому плані — сам педагог (його артистичні здібності, майстерність, привабливість, виразність), а не діти. Переваги такого заняття полягають у тому, що діти отримують яскраві емоційні, можливо, навіть естетичні враження. Недоліки в тому, що мовленнєва, інтелектуальна активність дітей на такому занятті не передбачається, отже, про його розвивальний ефект годі говорити. Таке заняття вимагає також тривалої підготовки та виснажливих репетицій, фізичних та матеріальних ускладнень, відповідно не може реально проводитись часто.

 КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАНЯТЬ ЗА СПОСОБОМ ОРГАНІЗАЦІЇ :

(за класифікацією К.Крутій)

- Групові, тобто з усією групою дітей (традиційно такі заняття називаються фронтальними)

- Підгрупові (чисельність дітей на таких заняттях становить від 8 до 15 дітей), у сучасних умовах це переважно з половиною групи;

- Індивідуально-підгрупові (від 4 до 8 дітей)

- Індивідуальні (від 1 до 4-х).

Враховуючи вимоги до планування та організації освітнього процесу в дошкільних закладах, кількість загальногрупових занять має бути значно зменшена. У традиційній практиці роботи дошкільних закладів згідно з так званою сіткою занять у старших групах їх не менше ніж три-чотири на день (!).

Протягом дня достатньо планувати і провести: одне групове заняття, одне — підгрупове та одне — індивідуальне заняття.

Найдоцільнішим способом організації для інтегрованого чи комплексного заняття є загальногруповий спосіб, оскільки вихователь застосовує різні види діяльності, що змінюють одне одного, вживає різноманітні засоби, та за емоційною насиченістю таке заняття майже неможливо повторити двічі. Водночас більшість дітей, як ми вже наголошували, вже опанувала ті чи інші способи дії, відчуває себе впевненіше і готова до більш самостійних дій під керівництвом педагога.

Методичні рекомендації

«Особливості проведення занять

з фізичної культури»

         Щоденні заняття з фізкультури є однією з основних форм фізичного виховання дошкільників.

Заняття розглядаються як цілеспрямована та унормована форма організованої навчально-пізнавальної діяльності з фізичної культури та формування основ здорового способу життя. Вони дають змогу систематично, послідовно формувати, закріплювати й удосконалювати рухові вміння та навички, розвивати фізичні якості, давати дітям спеціальні знання та прищеплювати потребу в повсякденних заняттях фізичною культурою,  оптимізувати рухову діяльність.

Організоване навчання у формі фізкультурних занять проводиться, починаючи з дворічного віку. Тривалість занять для дітей раннього віку – 10 хв., молодшого – 15 хв., середнього – 20-25 хв., старшого – 25-30 хв.

Тривалість частин заняття (вступної, підготовчої, основної і заключної) та обсяг матеріалу не постійні, вони змінюються залежно від освітніх завдань, умов проведення заняття.

Обов’язкові умови проведення занять з фізичної культури: вологе прибирання зали, провітрювання приміщення, підготовка фізкультурного обладнання  та інвентарю. Обладнання та інвентар мають бути безпечними у використанні, естетично привабливими та відповідати віку вихованцям за розмірами, вагою тощо. Одяг та взуття дітей добираються з урахуванням місця проведення занять і пори року.

За освітніми завданнями, співвідношенням нового і знайомого програмового матеріалу фізкультурні заняття поділяють на:

- мішані (подається новий руховий матеріал та закріплюються раніше набуті уміння і навички; співвідношення знайомого та нового матеріалу на таких заняттях складає 3:1 або 4:1);

- заняття на закріплення й удосконалення рухових вмінь і навичок, або тренувальні (будується на більш або менш  знайомих вправах);

- контрольні (проводяться за потребою в кінці місяця або кварталу, півріччя з метою перевірки рівня сформованості рухових умінь і навичок, спеціальних знань,  розвитку фізичних якостей тощо).

За змістом рухових завдань і методикою проведення розрізняють:

- комплексні, або інтегровані, мішані (включають стройові, загальнорозвивальні вправи, основні рухи, рухливі ігри та інші види фізичних вправ; проводяться з використанням комплексу наочних, словесних, практичних методів і прийомів навчання залежно від віку дітей); 

- сюжетні (будуються, як правило, за типовою структурою, але у формі «рухової розповіді», де всі рухові завдання пов’язані спільним сюжетом і виконуються в цікавих ігрових ситуаціях, на імітаціях тощо);

- ігрові (всі освітні завдання розв’язуються лише з допомогою ігор (3-5): спочатку проводяться 1-2 гри малої і середньої рухливості, потім – 1-2 гри великої рухливості, на  закінчення – малорухлива гра; ігри добираються так, щоб за руховим змістом вони відповідали змісту всіх структурних частин типового заняття; проводяться на закріплення набутих рухових навичок або з контрольною метою);

- домінантні (акцентовані на реалізацію певних освітніх завдань, застосуванні певних засобів фізичного розвитку тощо, наприклад: заняття на розвиток швидкісно-силових якостей, або на оволодіння елементами спортивної гри чи вправи, або заняття з переважним використанням певного виду фізкультурного обладнання, інвентарю тощо).

Фізкультурні заняття є щоденними:

- тричі на тиждень вони проводяться у відведений для цього час у фізкультурній залі або на майданчику (за сприятливої погоди у період з квітня до жовтня);

- у дні, коли немає занять з фізкультури проводять вже знайомі фізкультурні комплекси під час денної прогулянки (у всі пори року за сприятливих погодних умов) та один  раз на тиждень проводиться похід за межі дошкільного закладу, якщо є відповідні природні умови для організації елементарного дитячого туризму.

Заняття на свіжому повітрі проводить вихователь, до їх проведення, як і до занять в залі, можуть залучатися  музичний керівник, помічник вихователя. 

Усі заняття на свіжому повітрі мають таку саму тривалість, що й заняття у залі. Проте якщо вони проводяться у холодну погоду або з ухилом на оволодіння елементами спортивних ігор чи вправ їхня тривалість може дещо збільшуватися (до 5 хвилин).

Оскільки ці заняття проводяться під час проведення прогулянок, то важливо правильно обрати період їх проведення: в холодну погоду їх доцільно організовувати під кінець перебування дітей на повітрі, щоб запобігти переохолодженню організму після отриманих фізичних навантажень; у теплу пору такі заняття варто розпочати через 10-15 (до 20) хвилин після виходу на майданчик, щоб діти встигли адаптуватися до погодних умов і щоб фізіологічні показники – частота пульсу й дихання – досягли належного для активної рухової діяльності рівня.

Особливої уваги педагогів і медичного персоналу потребує забезпечення оптимальних загальних навантажень на дітей у процесі фізкультурних занять.

Загальні навантаження – сукупність фізичних, психічних та емоційних навантажень на дітей під час занять з фізичної культури.

Фізичні навантаження – величина впливу фізичних вправ, виконуваних під час занять, на функціональну діяльність усіх органів та систем дитячого організму. Пік таких навантажень має припадати на рухливу гру в основній частині заняття.

Для регулювання (збільшення або зменшення) фізичних навантажень можна включати до змісту занять складніші чи простіші вправи (найістотніше навантаження на організм забезпечує робота великих, а не дрібних груп м’язів); змінювати їх кількість та дозування, темп виконання, амплітуду, кількісні параметри рухів (висоту, довжину тощо) та інвентарю (вагу чи розмір предметів).

Важливо стежити за ступенем напруження м’язів при виконанні;  скорочувати паузи між вправами, простою дітей за рахунок попередньої підготовки розмітки, обладнання та продумування способів оперативної розстановки, прибирання обладнання, роздачі/збирання інвентарю, раціональну організацію дітей на виконання рухів, доцільний добір методів і прийомів роботи з вихованцями.

Психічні навантаження –  вплив фізичних вправ під час занять на психіку дітей (увагу, пам’ять, мислення, сприймання, уяву, волю тощо.). Найбільше психічне навантаження має припадати на початок основної частини заняття, коли розучуються нові чи виконуються найбільш складні за технікою, недостатньо засвоєні дітьми вправи з основних рухів.

Регулювати рівень психічних навантажень, запобігати перевантаженню дитячої пам’яті, мислення, уваги, сприймання, уяви допоможуть: раціональне поєднання нового і знайомого, добре й недостатньо засвоєного програмового матеріалу; періодична зміна або оновлення обстановки, середовища, місця проведення занять (обладнання, атрибутів та інвентарю; перенесення занять із зали на майданчики, у природні умови); насичення занять відповідною  поставленим освітнім завданням кількістю практичних методів та ігрових прийомів; активізація пізнавальної, мислительної діяльності дітей.   

Емоційні навантаження визначаються величиною впливу фізичних вправ на емоційний стан, настрій дітей. Максимальне емоційне навантаження, зазвичай, припадає на рухливу гру в основній частині заняття.

Регулюванню емоційних навантажень у ході занять з фізичної культури допоможуть бадьорий, діловий, при цьому доброзичливий тон, активність педагога; домірні й педагогічно виправдані заохочення дітей до рухів; естетично привабливі, різноманітні посібники у достатній кількості), проте надмір їх на одному занятті призводить до психологічної втоми); музичний супровід певних частин заняття; улюблені вправи та ігри дітей тощо.

Оптимальне поєднання всіх навантажень забезпечує більш високу працездатність дитячого організму й не викликає у дітей перевтоми. Помірна втома активізує відновлювальні процеси в організмі, пожвавлює темпи та поліпшує показники фізичного розвитку.    

Педагоги мають стежити за зовнішніми ознаками реакції дітей на запропоновані їм  загальні навантаження, як от: колір шкіри обличчя, спітнілість чола, щік, голови, спини, спосіб і ритмічність дихання (через ніс або рот, поява задишки), якість виконання рухів, стан постави, дисципліна, рівень дитячої уваги, інтересу, млявість чи надмірна рухливість тощо. За перших ознак перевтоми або передчасної втоми, слід вжити заходів щодо їх запобігання й підтримання здорового тонусу: внести зміни у зміст заняття, методику його проведення, дозування вправ, ввести додаткові паузи для відпочинку тощо, стосовно всієї групи, підгрупи чи окремих дітей.

Основний показник реакції організму на загальні навантаження - частота пульсу.

Проводячи пульсометрію у дітей, слід враховувати таку орієнтовну динаміку зміни частоти пульсу порівняно зі станом спокою: упродовж вступної частини заняття вона зростає на 10-15%,  підготовчої – на 20-25%,  під кінець основної – на 60-80%, у заключній частині знижується приблизно до рівня вступної, а повертається до норми через 3-5 хвилин після завершення заняття.

З регулюванням навантажень тісно пов’язані загальна і моторна щільність фізкультурних занять.

Загальна щільність заняття – це відношення педагогічно виправданого часу до тривалості всього заняття. Педагогічно виправданим є час, відведений педагогом на пояснення і роз’яснення, показ дій, вказівки, зауваження, заохочення, оцінки, допоміжні дії (шикування і перешикування дітей, роздача і збирання атрибутів, установка й прибирання обладнання), безпосереднє виконання вправ дітьми тощо. Час, витрачений на розмови з колегами, недоцільні пояснення та повчання, довгі бесіди, аналіз дій і поведінки дітей, довготривале очікування ними своєї черги при час виконання вправ чи при підготовці місця заняття, обладнання й інвентарю, зайві перешикування, повороти тощо, є педагогічно невиправданим і при визначенні загальної щільності занять не враховується.

Тому всі ключові моменти організації та проведення занять слід ретельно продумувати, щоб час занять був педагогічно виправданим, а відтак загальна щільність занять наближалася до 100%.

Моторна щільність розглядається як відношення часу, проведеного дітьми у русі, до тривалості заняття. Вона визначається методом індивідуального хронометражу і має орієнтовні вікові норми: для дітей 4-го року життя – 55-60 (до 65)%,  5-го року життя – 60-65 (до 70)%,  6-го року життя – 65-70 (до 75)%, для 7-го року життя – 70-75 (до 80)%.

Ці показники можуть коливатися у зазначених межах, оскільки залежать від ряду чинників: типу заняття (наприклад, моторна щільність мішаних занять менша, ніж занять-тренувань), складності рухів, ступеня їх засвоєння, рівня рухової підготовленості, організованості дітей  та ін.

Існують різні шляхи регулювання моторної щільності занять, а саме:

- вибір раціональних способів організації дітей для виконання рухів та доцільне поєднання різних способів організації впродовж заняття. При цьому слід ураховувати, що фронтальний спосіб організації забезпечує моторну щільність на рівні 75-88%, груповий – 66-75%, потоковий –  62-70%, змінний – 58-66%, спосіб колового тренування – 72-84%, індивідуальний – 18-24%;

- поєднання вправ з основних рухів у комплекси-зв’язки (особливо зручне при потоковому, змінному, іноді – при індивідуальному, груповому способах організації);

- заповнення пауз під час очікування дітьми своєї черги або при зміні обладнання простими додатковими руховими завданнями, які не потребують ретельного контролю  дорослого;

- розміщення й максимальне (можливо, багатоцільове) використання на занятті великого і дрібного обладнання;

- забезпечення достатньої кількості посібників та інвентарю, використання обладнання, зручного для одночасного виконання одних і тих самих рухів дітьми (це дає змогу уникнути довгих очікування дітьми своєї черги);

- педагогічно виправдане застосування словесних і наочних прийомів (передусім пояснень, показу, оцінок тощо);

- організація виконання рухів під рахунок або музичний супровід (йдеться про рухи, які можна виконувати у загальному ритмі й темпі, наприклад: ходьбу, біг, підскоки, загальнорозвивальні вправи).  

         Використання ігрових прийомів навчання на цих заняттях сприяє формуванню у дітей стійкого інтересу до рухової активності. Саме ігровий характер рухів викликає позитивні емоції, які є найдієвішим мотивом для стимуляції рухової діяльності. Одним з основних ігрових прийомів щодо руху є імітація. Діти імітують рухи тварин, птахів, наслідують дії дорослих.

         Щоб зацікавити дітей, заняття з фізкультури доречно проводити в сюжетній формі. Структуру таких занять складають фізичні вправи ігрового характеру, об’єднані одним сюжетом. Це можуть бути сюжети відомих дітям казок або ігровий сюжет на певну тему: «Зоопарк», «Похід до лісу», «Цирк». Ігрові образи дають змогу дітям концентрувати увагу на найсуттєвіших сторонах руху. Наслідуючи ігровий образ, діти свідоміше сприймають рух і виразніше і чіткіше його виконують.

         Велике значення для забезпечення високої моторної щільності занять має раціональна організація дітей на заняттях. Таким чином, закріплюючи відомі рухи, доцільно використовувати фронтальний або поточний методи організації дітей. У процесі ознайомлення з новими – поточний, а для найскладніших, як-от метання, - груповий. Ефективним є використання методу колового тренування, який прийнятний на заняттях не лише у старших, а й у молодших групах, як у залі, так і на свіжому повітрі.

         Колове тренування забезпечує максимальну високу моторну щільність – у старших групах до 85-90%.

З огляду на те, що колове тренування передбачає виконання вправ або основних рухів почергово, переходячи від однієї «станції» до другої, варто дотримуватись наступних вимог:

- добирати для виконання нескладні вправи з рухами, якими діти вже оволоділи;

- раціонально використовувати площу зали чи спортивного майданчика та рухових «станцій»;

- передбачити зручність переходів від «станції» до «станції»;

- визначити місце педагога – поряд з тими дітьми, які виконують вправи, що потребують страхування;

- продумати послідовність виконання вправ, яка забезпечувала б послідовне навантаження на всі основні групи м’язів;

- регулювати фізичне на вантаження з урахуванням індивідуальних особливостей дітей.

         Колове тренування забезпечує системний вплив на організм дитини:

-         активізує роботу всіх систем організму;

-         сприяє розвитку фізичних якостей – швидкості, спритності, гнучкості, сили та витривалості;

-         позитивно впливає на виховання у дітей базових рис особистості – самостійності, наполегливості, дисциплінованості.

     Обов’язковим елементом кожного заняття є рухлива гра, під час якої діти закріплюють рухові навички.

     Рухливі ігри та ігри спортивного характеру  добираємо так щоб вони відрізнялися за змістом та способом організації дітей.

Несприятливі погодні умови що унеможливлюють перебування дошкільників на свіжому повітрі:

- штормовий вітер;

- температура повітря вище + 35 С у затінку;

- злива, гроза;

- підвищений радіаційний фон.

Піші переходи.

     При визначенні тривалості пішого переходу необхідно враховувати пору року, складність маршруту та фізичну підготовленість дітей.

Створення здоров’язбережувального середовища

на території дошкільного закладу

Традиційною складовою у режимі дня в ДНЗ є прогулянка – найдоступніший засіб загартування дитячого організму, що сприяє як фізичному, так і розумовому розвитку. Щоденна тривалість прогулянки дітей становить не менше 4-х – 5-ти годин. А влітку забезпечуємо максимальне перебування дітей на свіжому повітрі. Щоб час перебування на свіжому повітрі був цікавим і максимально корисним для вихованців, важливо раціонально використовувати територію дошкільного закладу як з пізнавальною, так і з оздоровчою метою.

Так, на асфальтовій доріжці доцільно зробити розмітку для різних видів рухової активності та розвитку фізичних якостей у дітей у вигляді умовних позначень:

-         біг – смуги різного кольору з відмітками «Старт» і «Фініш»;

-         ходьба і стрибки – різні дитячі сліди;

-         метання – круги і стрілки;

-         стрибки – різні «класики» і т.п.

Тренувальні доріжки.

     Для дітей різного віку доцільно виготовити картки маршрутів на «тренувальних доріжках», комбінуючи різні рухи залежно від віку дошкільників. Використання карток є зручним під час планування рухової діяльності дітей, адже у календарному плануванні освітньої діяльності достатньо зазначити лише номер картки.

Стежки здоров’я.

     Для створення «стежки здоров’я» доцільно використати вільну ділянку землі, яку:

-         оснастити малими архітектурними формами – місточком, вітряком, парканом;

-         озеленити кущами і барвистими квітами;

-         оформити доріжки за допомогою натурального покриття – піску, гравію, трави, пеньків.

     Оснащення «стежок здоров’я» дасть змогу проводити в ДНЗ численні фізкультурно-оздоровчі заходи:

-         вступна ходьба до ранкової зарядки;

-         ходіння босоніж по доріжках з різним покриттям;

-         точковий масаж (за методикою Алли Уманської);

-         дихальна гімнастика;

-         дозована ходьба в індивідуальному темпі по спеціально розроблених маршрутах на різну відстань – «теренкур»;

-         ігри з водою та піском;

-         дозовані сонячні та повітряні ванни в русі;

-         загартування водою у комплексі з масажем стоп;

-         ігрова гімнастика.

     Оздоровчий маршрут.

     Оздоровчий маршрут розпочинається із «тренувальної доріжки», на якій діти проводять 7-15 хвилин залежно від віку. Далі вони переходять на «стежку здоров’я», де протягом 5-10 хвилин вихователь проводить з дітьми різні види оздоровчої роботи: дихальну гімнастику, профілактику плоскостопості, за гартувальні процедури. Потім на спортивному майданчику діти долають лінію перешкод. Види перешкод та кількість повторів залежить від віку дітей та мети. Завершується весела прогулянка рухливими іграми та вправами на релаксацію у поєднанні з сонячними та повітряними ваннами.

     Маршрут може змінюватися залежно від поставлених завдань і пори року.