Дошкільний навчальний заклад (ясла-садок) № 8 "Золотий ключик" комбінованого типу, Подільської міської ради, Одеської області

 





Сторінка вчителя - логопеда

  Чи потрібний логопед?

 

Протягом перших п'яти років життя дитина вчиться говорити. Перший рік малюк слухає мовлення дорос­лих, відчуваючи емоційне забарвлення. На другому ро­ці життя дитина наслідує звуки, які чує, вимовляє пер­ші слова, з'являються перші речення. У мовленні ди­тини третього року життя є слова майже усіх частин мови, малюк може пізнавати і називати знайомі пред­мети, будує фрази. Дитина краще розуміє мовлен­ня. Малюк розуміє, коли говорять не лише про те, що тільки-но відбулося у його присут­ності, але й про те, що повинно відбу­тися. Незважаючи на всі досягнення у розвитку мовлення, діти ще недостат­ньо чітко і правильно вимовляють біль­шість слів, їхнє мовлення не завжди розуміють оточуючі. Розвиток розуміння мовлення випереджає можливості вимови дитини. Чому це відбува­ється? Засвоєння багатьох звуків гальмує недостатня рухливість артикуляційного апарату дитини (рух м'язів язика, губ, нижньої щелепи). Утри роки така вимова вважається нормою. До п'яти років дитина вдосконалює свої вміння. Щодня дедалі більша кількість «складних» звуків за­мінюється «легшими» для вимови. Спо­чатку з'являються шиплячі — і вже Са-ша не перетворюється на Сасу, а кашка на каску, потім сонорні — рак і лак раптом стають різними словами. У п'ять років дитина повинна мати плавне, у міру гучне, чітке, виразне мов­лення (не допускається викривлення звуків, не­правильне узгодження слів у словосполученнях і реченнях). Словниковий запас повинен бути достат­нім для опису серії сюжетних картинок поширеними реченнями.

Через незрозумілі причини щороку дедалі більше ді­тей не відповідають цьому ідеалу. Відставання у мов­леннєвому розвитку настільки значне, що помітне не­озброєним оком навіть непрофесіоналам. У молодшому дошкільному віці неправильна вимова окремих груп звуків цілком закономірна і виправдана фізіологічними особливостями формуван­ня дитячого мовлення. Але якщо дитина неправильно вимовляє звуки або недостатньо чітко вимовляє слова, то дорослі обов'язково повинні звернути на це увагу. Діти з неправильною вимовою дуже часто є замкнутими, несміливими, соромляться читати вірші вголос, розповідати казки. Педагогові необхідно вчасно виявляти дефекти мовлення у дітей, усувати їх. Адже такі діти, прийшовши до школи, починають відставати у вивчен­ні грамоти з перших днів, тому що не вміють вимовляти деякі звуки, не чують їх наявність і місце знаходження у слові, що спричиняє помил­ки на письмі. І все це супроводжувати­меться глузуванням однокласників. «Із першого дня нічого не виходить! Не можу знайти друзів!» А звідси: «Не хочу вчитися! Не хочу ходити до школи!» Щоб цього не сталося, потрібно звертати увагу на мовленнєвий розвиток дитини змалку. Не че­кати, що малюк виговориться, а зайвий раз відвідати логопеда. У період освоєння мовлення вимова малюка завжди недосконала. Це зумовлено, по-перше, недостатнім розвитком рухів мовленнєвих органів (язи­ка, нижньої щелепи, губ, м'якого піднебіння), і, по-друге, фонематичним слухом, який ще перебуває у процесі формування. (Фонематичний слух — це здатність сприй­мати і диференціювати всі звуки мовлення). Вважаєть­ся нормою, якщо до           4-5 років усі ці недоречності минають самі собою, дитина опановує вимову всіх звуків і вміє правильно використовувати їх у словах.

Але нерідко трапляється і так, що до цього віку де­фекти звуковимові не виправляються природним шля­хом і набувають форми стійкого порушення. У цьому випадку важливо своєчасно почати систематичні заняття з логопедом, оскільки щороку корекція дається дедалі складніше, для неї потребується значно більше часу і зусиль дитини. Це той випадок, коли чотириріч­ний малюк має величезну перевагу перед семирічним. Чим меншою є дитина, тим легше вона пристосовуєть­ся до труднощів, які з'являються перед нею, менш хворобливо реагує на невдачі. Так чому ж батьки вперто чекають шести років, коли мовленнєві невміння ста­ють проблемою?

Давайте поглянемо на відхилення у мовленні, як на складне захворювання, в якому дуже важливою є профілактика, від якого краще заздалегідь зробити щеплення, ніж потім тривалий час лікуватися. А якщо захворів і вчасно не звернувся до лікаря, можна і запізнитися. Саме так, у логопедії, як і в медицині, є страшне слово «пізно».

Тільки там воно має вирішальне значення, а тут — змиріться і живіть далі. Від лікаря ми боїмося почути це слово, тому і біжимо до нього при перших ознаках захво­рювання. А відвідування логопеда відкладаємо «на по­тім». Можливо, батьки вважають, що дитині у житті до­ведеться ще так довго вчитися, а тут примусять сісти за парту на три роки раніше? Адже у ранньому віці всі за­няття проводяться в ігровій формі. Дитина навіть не по­мітить, що вона навчається. Завдання логопеда полягає утому, щоб на перших заняттях так зацікавити малюка, щоб потім, маючи справу з першими труднощами, не відбити у нього бажання завітати до логопеда знову.

Заняття з логопедом містить кілька видів діяльності, кожний із яких має свою надзвичайно важливу роль. Усі вони взаємопов'язані, спрямовані на досягнення однієї мети. До них належать:

артикуляційна гімнастика;

*        дихальна гімнастика;

*        голосова гімнастика;

*        розвиток дрібної моторики;

*        логопедичний масаж;

*        розвиток фонематичних процесів;

*        корекція порушень письма і читання.

При різних порушеннях логопед добирає певний комплекс вправ. У деяких випадках масаж не потрі­бен, в інших — без нього не можна обійтися. Можли­ві й варіації кількох комплексів: сьогодні виконуємо

артикуляційну і пальчикову гімнастику, завтра — розви­ваємо фонематичні процеси і дихання, післязавтра — артикуляційна гімнастика та вдосконалення слухомовленнєвої пам'яті.

Для того щоб відтворити звук, потрібно мати доско­налий мовленнєвий апарат, щоб органи мовлення бу­ли достатньо рухливими і пластичними для виконання артикуляційних рухів. Дитина не завжди може правиль­но вимовити почуте слово: зберегти у ньому складову структуру, чітко вимовити всі звуки. Чіткість і чистота мовлення залежать від багатьох чинників, і передусім від стану і рухливості артикуляційного апарата. Неправильна будова артикуляційного апарата, нерозвине­ність, в'ялість м'язів язика, нижньої щелепи, м'якого піднебіння, губ і, як наслідок, їх недостатня рухливість нерідко є причиною поганої вимови. Язик найактивніше бере участь в утворенні звуків і вимові слів. Від його положення, від того, якої форми він набуває (роз­пластаний чи утворює жолобок, кінчик язика звужений чи торкається до верхніх різців та ін.) залежить пра­вильна вимова більшості звуків мови.

Сьогодні ми поговоримо про артикуляційну гімнас­тику. Це та ланка у логопедичній допомозі, без якої не­можливо провести корекцію практично будь-якого по­рушення.

Вади вимови обтяжують емоційно-психічний стан ди­тини, заважають їй розвиватися і спілкуватися з одно­літками. Щоб ця проблема не виникала у дитини у по­дальшому, варто почати займатися артикуляційною гімнастикою якомога раніше. Дітям двох, трьох, чотирьох років артикуляційна гімнастика допоможе швидше «поставити» правильну звуковимову. Діти п'яти, шести років зможуть за допомогою артикуляційної гімнастики подолати вже усталені порушення звуковимови. Зро­зуміло, що з віком усе зміниться, артикуляційний апа­рат дитини набуде гнучкості та рухливості, що необхідні для правильної вимови звуків і слів, навчиться працю­вати чітко, точно, координовано. Щоб допомогти дити­ні правильно «поставити» вимову, існує артикуляційна гімнастика.

Деяким дітям легко дається «гімнастика язичком», ін­ші діти погано володіють своїми мовленнєвими орга­нами, тому потребується тривале тренування для то­го, щоб вони могли відтворювати необхідні мовленнє­ві рухи. А якщо довго не виходить одне і те саме, дитині швидко це набридає. Але ж їй не поясниш, що спроба «поставити» звук без підготовчих вправ призведе до ви­кривлення звуків, і їх виправлення виявиться ще складнішим. Що ж робити?

Спробуйте розпочати урок із такого вірша:

Є у кожного язик,

Та слухатися він не звик.

А щоб став слухняним він,

Усе за міною повтори.

Або із загадки:

Стрибає швидко

Пострибушка —

Зелений бік,

Зелене й вушко.

 

Квак — це лялька з тканини, рухами рота якої ви можете керувати.

Прийшов, поглянув у дзеркало, го­лосно вимовив «ква» і по­бачив і дзеркалі відбиття свого рота. «А що це у ме­не там є? Язик? А у тебе таке є? А навіщо він нам? А що він уміє робити?»

Якщо заняття розпочи­нається таким чином, будь­те певні, що так само весе­ло воно і відбудеться. У лого­педичній практиці прийнято проводити артикуляційну гімнастику у вигляді ка­зок про веселий язичок. Та недарем­но ж народ для розваги дітей, у першу чергу, використовує потішки і примовлянки. Діти на слух краще сприй­мають саме вірші, а не прозу. А чому б і нам не «порозважати» дітей римованою артикуляційною гімнастикою? Наприклад:

Гуляти язичок зібрався.

Він умився, (пропустити язик крізь губи)

Причесався, (пропустити язик крізь зуби)

Випив  чашку молока, (вправа «чашечка)

З’їв варення піввідра, (вправа «смачне варення»)

Довго думати не став,

Переліз через паркан, (вправа «парканчик)

На гойдалці погойдався, (вправа «гойдалка»)

На конячці поскакав. (Вправа «конячка».)

Звісно ж, ця гімнастика виконується швидко. У тако­му вигляді її можна використовувати лише тоді, коли ди­тина вміє виконувати правильно всі рухи, тобто тоді, ко­ли заняття присвячене автоматизації чи диференціації поставлених звуків. А це означає, що потрібно довести всі вправи язиком до автоматизму. Поки відпрацьову­ється якість артикуляційного руху, можна давати вказів­ки, використовуючи для цього вірші.

Парканчик

Зуби рівно ми змикаємо,

 Паркан отримуємо,

 А тепер роздвиньмо губи —

Порахуймо наші зуби.

Гойдалка (рухи язиком вгору-вниз, за губами)

 На гойдалці гойдаюся:

Вгору-вниз, вгору-вниз.

Аж до даху підіймаюся,

Потім знов спускаюсь вниз.

Гірка (кінчик язика знаходиться за нижніми зубами,

спинка язика піднята)

Ось і гірка, що за диво!

Вигнувся язик красиво:

Кінчик в зуби упирається,

Боки вгору піднімаються.

Смачне варення

Найсмачнісіньке варення

Залишилось на губі.

Язичок я підніму

І варення оближу.

Грибочок (приклеїти до піднебіння широкий язик)

У лісі моя сестричка

Знайшла в кущах лисичку.

Лисичка з місця скок,

Лисичка — це грибок.

Гармошка (рухи нижньою щелепою,

не відриваючи приклеєного до піднебіння язика)

До піднебіння язичок притискай,

Щелепу нижче опускай.

«Рот відкривай, тепер закривай, —

Гармоністе, нам заграй!»

Дорослий читає вірш, одночасно спостерігаючи за обсягом, темпом, плавністю і точністю рухів, умін­ням утримувати артикуляційну позу певний час, а та­кож оцінює можливість переключитися з одного руху на інший.

Дитина повинна виконувати всі вправи перед дзер­калом. Бажано, щоб їх було у неї два: одне велике настільне для того, щоб побачити своє обличчя і шию, і маленьке, щоб контролювати положення органів артикуляції. У настіль­ному дзеркалі недостатньо чи зовсім не видно таких важли­вих моментів артикуляції, як, наприклад, альвеоли, щілина для проходження повітряного струму, відстань від верхніх зу­бів до загнутого вгору кінчи­ка язика. Для цього і потре­бується маленьке дзеркало. Його кладуть на нижню губу чи зуби під нахилом до настільного дзеркала. Кут нахилу добирається таким чином, щоб у настільному дзеркалі дитина змогла побачити необ­хідні частини артикуляційного апарату.

Для постановки свистячих звуків обов'язкові такі вправи:

*       «покарати неслухняний язик»; (широкий язик лежить на нижній губі, говорячи: «Пя-пя-пя»)

*       «лопаточка»; (відкрити рот і покласти на нижню губу широкий язик)

*       «почистити зуби». (Трохи відкрити рот, почистити зу­би кінчиком язика, виконуючи рухи з боку в бік ззовні та зсередини.)

Для постановки шиплячих  звуків обов'язковими є такі вправи:

*       «смачне варення»;

*       «грибочок»;

*       «лопаточка»;

*       «гармошка»;

*       «маляр» (відкрити рот, погладити широким кінчиком язика піднебіння, виконуючи рухи вперед-назад).

Для постановки звука [л]:

*       «смачне варення»;

*       «гойдалка»;

*       «конячка».

Для постановки звука [р]:

*       «чашечка»;

*       «почистити зуби»;

*       «маляр»;

*       «смачне варення»;

*       «конячка».

Виправлення вимови у дитини за допомогою арти­куляційних поз можливе після чотирьох років, оскіль­ки в цьому віці вона усвідомлює роботу артикуляційно­го апарата, у неї добре працюють кінестетичні відчуття, що дає можливість користуватися показом і пояснен­ням рухів. Тому багато логопедів починають працюва­ти з дітьми саме у цьому віці. Але це зовсім не означає, що до чотирьох років із дитиною не потрібно працю­вати. Для маленької дитини від двох до чотирьох років важливим є загальний мовленнєвий розвиток, тобто на­копичення активного і пасивного словника, розуміння граматичних зв'язків. В ігро­вій формі можна виправляти дефекти і закріплювати пра­вильні звуки, використовуючи здатність дитини до відтворен­ня почутого.

Вовк

Попросіть малюка показати, як виє вовк (витягти губи впе­ред і вимовити звук «у-у-у»). Якщо дитина не може витягнути губи, її слід навчити дути в трубочку (по­чинаючи дути у трубочку великого діаметра, і поступово його зменшуючи).

Кошеня

Попросіть дитину полизькати, як кошеня.

Пляшечка

Навчіть малюка надувати щоки і різко «розривати» смичку губ.

Конячка

Прицмокуючи язиком, процокати, як конячки.

Такі вправи вводяться у гру, і дитина навіть не помічає, що вона працює, тренує м’язи артикуляційного апарату. Запропонуйте малюкові  просто побалуватись язичком: дістати до носика, показати довжину язика.

Діти, виявляючи у себе у роті язик, ще не розуміють, навіщо він їм потрібен, але дуже хочуть дізнатися. Пе­редусім хочуть його бачити. Дитина думає: «Зараз діста­ну — і побачу». Вона намагається дістати пальцями. «Не хоче. Тоді помацаю. Теплий, м'який, слизький. Довгий? Зараз потягну — перевірю». Ось таким вивченням себе дитина займається на другому-третьому році життя.

Реакція батьків є та кою: «Витягни пальці з рота!» А да­ремно. Якщо пальці у дитини чисті, не знеохочуйте піз­нати невідоме. Краще покажіть, що і у вас є язик, а та­кож що він уміє так. Покажіть, що його можна побачити у дзеркалі. Це буде перший масаж язика, перші найпростіші вправи. І для цього не потрібен ло­гопед. Усе це може зробити мама. Якщо немає складних проблем із нервовими закінченнями язика, для проведення ар­тикуляційної гімнастики присутність логопеда не обов'язкова. Якщо мама не відбиватиме у дитини інтерес до артикуляційних органів, а всіляко його під­тримуватиме і розвивати­ме, то існує ймовірність то­го, що до логопеда не дове­деться звертатися.